West Side Manhattan
Вихідний + гарна погода на Манхетені це шось подібне до різдва біля Рокфелерівської ялинки — один раз подивитися можна, але повторювати цей експеримент ще раз не хочеться.
Ми подивился, шо на карті є велодоріжка по периметру Манхетена і уявили собі, як це буде гарно — проїхатися вздовж води, подивитися, як все цвіте і тд. Проїхали ми весь Даунтаунт і Вест Сайд (Південна і Західна частини Манхетена).
І от відчуття дуже двоякі: з одного боку — зроблена дуже класна інфраструктура для відпочинку — десятки кілометрів гарно облаштованої набережної (власне, весь периметр Манхетена — це одна велика набережна) — це всякі доріжки для гуляння, бігання, катання, куча лавочок, газонів для лежання валом, дерева, квіти, дитячі майданчики — все дуже приємне на вид. З іншого боку — як тільки пригріло сонце, гуляти вилізли ВСІІІІІ. І якось я так усвідомила, шо в Н.Й слішко багато людей. Майже весь шлях, шо ми їхали — це була боротьба з перепонами. По-перше: добра половина цієї велодоріжки — це зона, яку ділять між собою пішоходи і веліки, шо створювало для нас часом непреодолімі прегради і доводилося вставати і просто вести в руках. Половина шляху була суто велосипедна, але там ТАКЕ засилля велосипедистів, шо якто вже навіть не хочеться популяризувати велосипедний рух! ) сидіть дома!
Інколи я їхала і думала, шо мабуть отакий двіж в якомусь Шанхаї або шо, але потім згадувала фільми, які бачила і розуміла, шо мабуть там таки гірше, але якось було невиносімо їхати, коли тільки по одній полосі в кожен бік і обігнати дуже важко: перед тобою плететься якийсь равлик, але постійно іде зустрічний поток і ти не можеш виткнутися.
З дому проїхали до краю Брукліна в метро (перший і останній вагони використовуються для веліків, колясок і прочого габаритного транспорту)
Цікаво було спостерігати, як міняється спосіб відпочинку в залежності від району.
Даунтайн і нижній Вест Сайд — це респектабельні райони Манхетена — тут більшість людей худі і мають світлу шкіру. Спосіб відпочинку — валятися і читати книжку чи засмагати, бігати або кататися на веліку чи скейті.
Чим більше ми піднімалися до Аптауна, тим темнішало населення і тим веселіші ставали розваги. На рівні Центрального парка (Аппер Вест Сайд) на набережній гуляло виключно латиноамериканське населення — всііііі були не худі, дуже соковиті. Гуляли величезними компаніями, а не як в Даунтауні — по два-три на покривальці. В кожної компанії був мангал, пікніковий стіл, стільці і палатка від сонця, кругом була кууууууупа дітей і звучала відповідна латиноамериканська музика. Також видно було, шо всі приїхали на машинах (в Даунтауні, думаю, всі прийшли пішки чи на метро, бо там просто ніде запаркуватися).
Гарячих латиноамериканців не фотала, шоб не нариваться!
Коли ми доїхали до Гарлема (там ми сідали на метро, шоб вернутися додому, але таки кусок району проїхали), то населення дуже суттєво потемніло і велодоріжка з набережною дууууже сильно відрізнялася від тієї, шо була в Даунтауні і на Вест Сайді. Як сказав Містер: зразу видно, шо воздух тут не озонірують.
Єдиним плюсом було те, шо там ВЗАГАЛІ ніхто не їздив на веліках і не гуляв і не валявся. Ну, плюсом це було для нас, бо ми заморилися від тієї толпи, але канєшно район мрачноват і униловат. Велодоріжка настільки недоглянута, шо в кількох місцях асфальт повздувався утворюючи прямо таки конусообразні гори.